„Вже півроку, як я дізналась, що у мене ВІЛ. Але головною моєю проблемою була не хвороба, а те, що все своє життя я жила так, як хотілось іншим. Перша ж зустріч групи допомогла мені зрозуміти, чого я хочу в житті. Це нагадувало розмову в поїзді з людиною, яку ти в перший і останній раз бачиш – ти можеш говорити все. При цьому я відчувала, що ці люди мене люблять, незалежно від будь-чого, я відчувала їх підтримку...”
Кожен з нас хоча б раз у житті був в кризі або зустрічався з проблемою, яку, здавалось, неможливо вирішити. Але, поспілкувавшись з другом або сусідом, поділившись своїми переживаннями, ми помічали, що все змінювалось. Порада співрозмовника, його життєвий досвід, співучасть в нашій долі допомогли нам знайти вихід з кризи, одержати підтримку, повірити в свої сили і можливість змінити ситуацію, а якщо змінити її неможливо, то хоча б зрозуміти, що і з „цим” можна жити.
Зустрівшись з проблемою СНІДу, дізнавшись про діагноз „ВІЛ-інфекція” у себе чи у когось з близьких, людина починає шукати відповіді на запитання: як зберегти здоров`я, уникнути розголошення таємниці діагнозу, як будувати стосунки з оточуючими людьми і багато інших. На деякі з цих запитань можна одержати відповіді у лікаря, психолога, або з книг та Інтернету.
Під час пошуку відповіді на своє головне питання – як жити з ВІЛ – люди стикаються з багатьма практичними повсякденними проблемами: як сказати партнеру, чи говорити батькам, чи варто йти до лікаря і приймати ті чи інші ліки. Для багатьох діагноз „ВІЛ-інфекція” – це привід задуматись про те, чого вони досягли в житті і до чого прагнуть. На ці запитання немає готових відповідей, і люди об`єднуються в групи, щоб разом шукати ці відповіді.
Основа діяльності груп – особистий практичний досвід учасників. Цей досвід дозволяє побачити, що у більшості проблем є багато шляхів вирішення, і кожний учасник групи може зробити правильний, підходящий саме для нього вибір. У кожного виду груп свої особливості і правила. В психотерапевтичних групах учасники під керівництвом спеціаліста позбавляються конкретної психологічної проблеми або набувають необхідні їм життєві навички. Групи взаємодопомоги не ставлять своєю метою привести всіх учасників до якогось конкретного результату, а дають їм можливість виговоритись, поділитись своїм досвідом і знайти відповідь на те запитання, яке цікавить кожного. Зазвичай, групи взаємодопомоги мають не ведучого, а фасилітатора, функція якого – слідкувати за дотриманням правил групи, даючи можливість кожному учаснику бути почутим.
Головною умовою діяльності будь-якої групи, і особливо групи людей, яких особисто торкнулась епідемія СНІДу, - це конфіденційність. Впевненість в нерозголошенні тої інформації, якою ділиться людина, дає можливість людям бути відкритими один перед одним, створює атмосферу довіри серед учасників групи. „Що побачив і почув на групі – нехай залишиться в групі” – цей лозунг часто вивішують на стіні кімнати, де проходять зустрічі груп взаємодопомоги.
Деякі групи взаємодопомоги поєднують людей різних поглядів, переконань і поведінки. Чоловікам і жінкам, гомосексуалам і гетеросексуалам, споживачам наркотиків і тим, хто відмовився від них, іноді буває складно обговорювати свої проблеми разом. Важливо, щоб всі учасники групи сприймали один одного такими, як вони є, без осуду і упередженості, і пам`ятали, що на зустрічах групи всі рівні, незалежно від віку, соціального статусу та інших факторів. Без цього довірлива розмова в різнорідній по складу групі не вийде.
Групи різноманітні за складом учасників, цілями і задачами, прийнятими правилами. Деякі групи відкриті для всіх і займаються в основному, взаємопідтримкою і організацією дозвілля своїх учасників. Інші мають постійний склад і ставлять перед собою задачі самопізнання і особистісного зростання. Треті, окрім взаємодопомоги, організують служби підтримки для людей, яких торкнулась епідемія, і профілактичні програми серед вразливих груп і населення в цілому. Одні групи лишаються неформальними, зустрічаючись вдома або в приміщенні дружньої організації. Інші реєструються як громадські об`єднання і поступово стають ВІЛ-сервісними організаціями.
На відміну від західних країн, де в сфері СНІДу існує цілий спектр різнорідних груп, на території колишнього СНД, рух взаємодопомоги ще тільки народжується і його потенціал використовується далеко не повністю. Абсолютну більшість складають групи взаємодопомоги, створені самими ВІЛ-позитивними. Існують також групи для споживачів наркотиків, які допомагають людям позбутися залежності. Однак у нас ще не існує руху взаємодопомоги підлітків, секс-працівників і інших вразливих категорій, заснованого на прагненні отримати інформацію, підтримати один одного в безпечній поведінці і навчитись захищати свої права. Майже немає і груп для батьків, діти яких живуть з ВІЛ/СНІДом. Часто ці батьки, допомагаючи своїм дітям боротися за життя, самі не мають доступу до необхідних знань і допомоги.
Розвиток руху самодопомоги важливий як для самих людей, яких торкнулась епідемія, так і для суспільства в цілому. Отримуючи підтримку, допомогу і знання, люди з ВІЛ можуть відігравати більш активну роль в підвищенні якості свого життя, вирішувати свої внутрішні проблеми, покращувати стосунки з близькими, лікарями і оточенням. Наша держава сьогодні не в змозі створити всебічну систему допомоги людям з ВІЛ/СНІДом, і групи взаємодопомоги беруть на себе частину функцій по наданню такої допомоги. Самим своїм існуванням рух самодопомоги допомагає всім, хто займається боротьбою з СНІДом, побачити ціль і методи боротьби з епідемією крізь призму конкретного людського життя, і тим самим дозволяє будувати більш ефективні програми.
„Я дуже довго боявся прийти в групу, думав, що я нікому непотрібен і мені нічим поділитися. Боявся, що мене не приймуть, що я буду не цікавим для інших. Але коли я побачив людей і почув їх, коли я розповів, чим живу сам, я відчув, що це саме те місце, куди я хочу приходити, те місце, де мене розуміють. Я щасливий, що є люди, з якими мені приємно спілкуватись, які мене підтримують і люблять”. Дмитро, член групи взаємодопомоги.
„Основою нашої групи являються довірливі стосунки і довірлива розмова. Ми збираємось не для відпочинку, а для того, щоб працювати над своїм особистісним розвитком. Обговорюючи різноманітні теми, які не обов`язково стосуються проблем СНІДу, - такі як щастя, зрада, любов, егоїзм, взаємовідносини з суспільством і близькими – ми разом шукаємо сенс життя кожного з нас”. Марина, член групи взаємодопомоги.