Для багатьох людей подорожі є важливим аспектом якості життя, іншим необхідно перебувати за кордоном протягом більш тривалого часу по особистим або діловим причинам. Для людей з ВІЛ, подорожі можуть бути пов’язані із великою невизначеністю, оскільки багато країн ввели дії, що дискримінують закони про в'їзд і перебування.
Більшість країн з обмеженнями на в'їзд вимагають обов'язковий аналіз на ВІЛ. Той факт, що половина миру продовжує обмежувати права людей з ВІЛ досить сумний. Однак лякає те, що 29 країн не затримають депортацію ВІЛ-позитивних, або стануть наполягати, щоб ті покинули країну, якщо стане відомо про їхній статус. Існує відмінність між правилами в'їзду для туристів (туристична віза на строк перебування 1-3 місяця) і правилами більш тривалого перебування. Гарна новина полягає в тому, що туристичне перебування виявляється проблемою для людей з ВІЛ тільки в окремих випадках. Для більш же тривалого перебування, наприклад, для навчання або роботи, часто потрібен спеціальний дозвіл, який не видається ВІЛ-позитивним. Заборони на в'їзд, як правило, стосуються людей, які прагнуть жити в країні більш, ніж три місяці. Необхідність надання результату аналізу на ВІЛ залежить від тривалості перебування. Позитивний результат аналізу, як правило, призводить до відмови в дозволі на в'їзд або до вимоги покинути країну, якщо людина вже перебуває в ній. Такі правила обмежують людей з ВІЛ у виборі місць навчання й роботи. У світлі того, що ВІЛ перетворився в хронічне захворювання, така дискримінація неприйнятна, оскільки ВІЛ-позитивні, як і інші громадяни, повинні планувати своє навчання й одержувати професію. Генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй Пан Гі Мун у червні 2008 року, виступаючи на зустрічі на вищому рівні Організації Об'єднаних Націй по СНІДу сказав: "Сьогодні, через шістдесят років після прийняття [Загальної Декларації Прав людини], просто неймовірно, що люди, які входять в групу підвищеного ризику, продовжують зазнавати дискримінацію, люди з ВІЛ, страждають від такої стигми. Це не тільки заганяє вірус у підпілля й тим самим сприяє його подальшому поширенню, але є викликом усій нашій людяності... Я закликаю змінити закони, засновані на стигмі й дискримінації, у тому числі ті з них, які пов'язані з обмеженнями на можливість вільного пересування для людей з ВІЛ". Виконавчий директор ЮНЭЙДС Пітер Піот заявив у своєму виступі на тій же зустрічі: "Стигма й дискримінація навколо СНІДу ще більше зміцнилися. У зв'язку з цим я прагнув би приєднатися до Генерального секретаря й закликати всі країни відмовитися від обмежень на в'їзд людей на тій лише підставі, що в них ВІЛ-інфекція". 10 фактів, які необхідно знати, щоб боротися за скасування обмежень на пересування людей, що живуть із ВІЛ: 1. Близько шістдесяти трьох країн, територій і областей забороняють в'їзд, перебування й проживання для ВІЛ-позитивних тільки на підставі їх ВІЛ-статусу На початку 1980- х років, коли у ставленніі до ВІЛ переважали неуцтво, страх й забобони, багато країн ввели заборону на в'їзд, перебування й проживання людей із ВІЛ. З того часу була отримана величезна кількість інформації про те, як ВІЛ-інфекція передається, а як ні. Незважаючи на це, у більшості країн дотепер діють дані обмеження. Вони абсолютно безглузді й давно застаріли. До того ж, ці заборони мають явно дискримінаційний характер. До 2008 року порядки 63 країн у тій або іншій формі зберігають обмеження на в'їзд, перебування й проживання людей з ВІЛ. У восьми країнах ВІЛ-позитивним заборонений навіть в'їзд (тільки на підставі їх ВІЛ-статусу). Ще п'ять країн відмовляють людям з ВІЛ у наданні візи навіть на короткий строк. Двадцять дев'ять країн депортують людей, як тільки стає відомим про те, що в них ВІЛ. 103 країни не мають певних обмежень на в'їзд, перебування й проживання людей з ВІЛ. По 21 країні інформація виявилася суперечливою, в 17 країнах - не доступна. 2. Пов'язані з ВІЛ-інфекцією заборони на в'їзд, перебування й проживання обмежують можливості життєдіяльності людей з ВІЛ Заборони на в'їзд, перебування й проживання, обумовлені ВІЛ-статусом, не тільки обмежують людей з ВІЛ у можливості пересування, але також завдають шкоди їх здоров'ю й розвитку, порушують інші права людини. Подібні заборони виявляються непереборною перешкодою для зустрічей ВІЛ-позитивних зі своєю родиною в інших країнах, для розвитку ними бізнесу або навчання за кордоном. Вони роблять неможливими для людей з ВІЛ поїздки у відрядження, участь в міжнародній гуманітарній роботі, роботу в консульській службі, одержання політичного притулку (і навіть обіг із проханням про його надання), відвідування конференцій, відпочинок в інших країнах і всиновлення ВІЛ-позитивних дітей з інших країн. Кількість людей, що відчули на собі наслідки даних заборон, невідома, але як з'ясовується, найбільш болісно їх відчувають робітники-мігранти. Вони часто витрачають останні гроші, щоб профінансувати свій переїзд. Ті, хто вже емігрував, надають матеріальну допомогу членам родини, що залишилися на Батьківщині. Наявність обмежень по ВІЛ-статусу означає, що всі приїжджаючі в країну зобов'язані здати аналіз на ВІЛ-інфекцію, і якщо результат виявляється позитивним, то їм відмовляють у візі або висилають (що тих які попадають під чинність закону), а їх ВІЛ-статус стає надбанням гласності. Це може виявитися руйнівним, як матеріально, так і емоційно, привести до повної втрати фінансових ресурсів і поверненню в суспільство, де люди через ВІЛ-статус почнуть зазнавати дискримінації й, в кінцевому підсумку, виявляться вигнанцями. 3. Пов'язані з ВІЛ-інфекцією обмеження на в'їзд, перебування й проживання не сприяють охороні суспільного здоров'я Експерти в області інфекційних захворювань і суспільної охорони здоров'я стверджують, що ВІЛ-інфекція не несе загрози суспільному здоров'ю у випадку міграції й пересувань людей з ВІЛ, тому що вірус не може передаватися шляхом переміщення ВІЛ-позитивного або при випадковому контакті з ним. Вже в 1988 році Всесвітня організація охорони здоров'я заявила, про те що, "тому що ВІЛ-інфекція вже присутня в кожній області й майже в кожнім великім місті, то навіть повне виключення всіх мандрівників (іноземців і громадян, що перетинають кордон) не може запобігти появі й поширенню ВІЛ-інфекції". У тій же заяві відзначалося, що "обстеження на ВІЛ-інфекцію мандрівників неефективно, непрактично й даремно … Замість того, щоб обстежити міжнародних мандрівників, слід виділити ресурси на запобігання поширення ВІЛ серед населення шляхом інформування й навчання, за підтримки систем охорони суспільного здоров'я й соціального забезпечення". У тому ж році Всесвітня організація охорони здоров'я закликала держави-учасники "захищати права й гідність людей з ВІЛ …, уникати актів дискримінації й стигматизації ВІЛ-позитивних при наданні послуг, працевлаштуванні й можливості подорожувати". У Декларації про відданість справі боротьби з ВІЛ/СНІДом (2001 рік), параграф 50, було обіцяно до 2005 року розробити й розпочати здійснення національних, регіональних і міжнародних програм, які б могли допомогти досягти успіху програмам по профілактиці ВІЛ-інфекції для мігрантів і робітників, включаючи надання інформації про медичне обслуговування й соціальне забезпечення". 4. Заборона на в'їзд, перебування й проживання, зв'язаний тільки з ВІЛ-статусом, є актом дискримінації Держави можуть заборонити імміграцію й видачу візи в рамках власного національного суверенітету, але у своїх діях вони обмежені міжнародним законодавством із прав людини, у тому числі про неприпустимість дискримінації й рівність усіх перед законом. Якщо держава намагається обмежити дані права, вона повинна довести, що це необхідно для досягнення законної мети, і методи, що були використані, є найбільш ефективними й мають на меті мінімальні обмеження. Причинами для обмеження пересування людей з ВІЛ стали ніби-то захист суспільного здоров'я й відхід від зайвих витрат, пов'язаних з профілактикою й підтримкою, що передбачалась. Існують факти, що свідчать, що подібні обмеження не захищають здоров'я суспільства, а заборона на в'їзд людей з ВІЛ не є найбільш раціональним або найменш обмежувальним способом у відношенні "позитивних" людей, що будуються на соціальній підтримці. Усе це означає, що обмеження на в'їзд, перебування й проживання в країні, засновані на одному тільки ВІЛ-статусі, є такими, що дискримінують. 5. Існування пов'язаних з ВІЛ-інфекцією обмежень на в'їзд, перебування й проживання може порушувати й порушує інші права людини Крім того, що будь-які подібні обмеження самі по собі обмежують права людини, спосіб, яким вони здійснюються пов'язані із ВІЛ-інфекцією обмеження на в'їзд, перебування й проживання, може призвести до порушення інших прав людини. Багато туристів проходять обстеження на ВІЛ-інфекцію, не будучи сповіщеними, яке саме обстеження вони проходять. Вони не одержують документа про його результати, й конфіденційність результатів не дотримується. Якщо стає відомо, що людина має ВІЛ, їй не надають інформації, не призначають лікування й не надають якої-небудь іншої підтримки. Тестування за таких умов - є порушенням медичної етики й права на недоторканність приватного життя й здоров'я. Крім того, застосування обмежень на переміщення ВІЛ-позитивних може призвести до відмови в праві надання притулку, праві на возз'єднання родини, навіть до відмови в праві на життя - коли люди з ВІЛ вмирають під час висновку, де їм не надається догляд, або ж їх повертають у ті умови, де неможливо почати або продовжити лікування. Європейський суд із прав людини охарактеризував депортацію людей з небезпечної для життя хворобою, коли вони виявляються в ситуації відсутності терапії, як "нелюдськість, принизливе відношення або покарання". 6. Пов'язані з ВІЛ-інфекцією обмеження на в'їзд, перебування й проживання можуть впливати на ефективність відповідних заходів у боротьбі з ВІЛ Пов'язані з ВІЛ-інфекцією обмеження на в'їзд, перебування й проживання припускають, що люди з ВІЛ будуть діяти безвідповідально, отже, - поширювати ВІЛ. Такий підхід містить упередження по відношенню до ВІЛ-позитивних і не враховує той факт, що люди, яким відомий їх статус, уживають усіх заходів для того, щоб уникнути поширення вірусу. Подібні припущення, засновані на упередженні, у ще більшому ступені сприяє стигматизації проблеми СНІДу, що відвертає людей від бажання вимагати надання послуг із профілактики й лікування ВІЛ. Ці обмеження змушують людей ставитися до ВІЛ як до "іноземної проблеми", розв'язком якої може бути обмеження на в'їзд, а не, наприклад, практики захищеного сексу. Такі закони можуть змусити туристів з ВІЛ відмовитися від терапії, що може призвести до рецидиву й розвитку резистентної форми захворювання. Обмеження на пересування через ВІЛ-статус перешкоджають тому, щоб люди з ВІЛ брали участь у конференціях і зустрічах, де вони можуть ділитися своїм досвідом і знаннями про те, як ефективно впливати на взаємодію з людьми, що живуть із даною проблемою, що суперечить принципу "більшого залучення людей, що живуть із ВІЛ", прийнятому 42 главами держав у Паризькій декларації про СНІД (1994 рік). 7. Обмеження по відношенню до людей з ВІЛ з метою уникнути можливих витрат на їхнє лікування й підтримку повинні ґрунтуватися на оцінці загального стану здоров'я людини, а не на факті наявності в нього ВІЛ-інфекції Обмеження, спрямовані на людей з ВІЛ, що й ґрунтуються винятково на їх ВІЛ-статусі, занадто розпливчасті й бездоказово визначають, кому повинна бути зроблена гідна підтримка з боку держави, а кому ні. Крім того, не існує підстав для виділення ВІЛ-інфекції з ряду інших хронічних захворювань. Такий підхід є, таким що дискримінує. Держави, які ухвалюють політику відносно в'їзду ВІЛ-позитивних на підставі побоювань, пов'язаних з витратами на їхнє перебування в країні, повинні в кожному конкретному випадку проводити індивідуальну оцінку кандидатів на в'їзд і визначати, чи дійсно вони стануть джерелом витрат. Оцінюватися повинні не тільки потенційні витрати, але й внесок, який людина може здійснити в життя держави, тим самим мінімізуючи витрати. Люди з ВІЛ сьогодні здатні вести довге й продуктивне життя, тому вони точно так само можуть бути економічно корисні для країни, в якій проживають, як і люди з негативним ВІЛ-статусом. Крім того, обмеження на переміщення також пов'язані з витратами. Їхнє впровадження - процес дорогий, і в результаті вони можуть призвести до ще більших витрат з бюджету охорони здоров'я, змушуючи людей з ВІЛ відкладати звернення до лікаря до більш пізньої стадії ВІЛ-інфекції, на якій їм вже потрібно дороге екстрене лікування. 8. У країнах, де немає заборони на в'їзд, перебування й проживання ВІЛ-позитивних людей, не було зафіксовано яких-небудь проблем Близько 103 країн не мають заборон на в'їзд і перебування людей з ВІЛ. Уряду цих країн не повідомляли про які-небудь особливі проблеми - ні в сфері охорони здоров'я, ні в області витрат суспільної скарбниці. До таких країн належать: Австрія, Аргентина, Бразилія, Гонконг, Індонезія, Кенія, Киргизстан, Лівія, Мексика, Мозамбік, Мьянма, Непал, Норвегія, Філіппіни, Франція, Хорватія, Швейцарія, Ефіопія і Японія. В інших країнах, таких як Канада й Сальвадор, застосовувалися певні обмеження, пов'язані з ВІЛ-інфекцією, однак згодом вони були скасовані. У Канаді організатори Міжнародної конференції по СНІДу (2006 рік, Торонто) з'ясували, що ВІЛ-позитивні учасники повинні будуть вказувати свій ВІЛ-статус у візовій анкеті. Організатори і їх канадські союзники спільною роботою з відповідними урядовими органами добилися того, що цей захід був покликаний, як такий що дискримінує й не є ефективним в досягненні цілей держави, що полягають в ідентифікації людей, що представляють небезпеку з погляду передачі захворювань, що передаються побутовим шляхом. Перед конференцією анкета була замінена новою формою, яка не містила графу " ВІЛ-статус". 9. Міжнародні організації виступають за те, щоб скасувати обумовлені ВІЛ-інфекцією обмеженнями на в'їзд, перебування й проживання в країні У міжнароднім співтоваристві активізується робота, спрямована на усунення ВІЛ-обумовлених обмежень на в'їзд, перебування й проживання. В 2007 році International AIDS Society офіційно опублікувало свою політичну позицію, що стосується таких обмежень, заявивши, що "International AIDS Society не буде проводити конференції в країнах, що обмежують строк перебування на їхній території людей з ВІЛ і/або, що вимагають зазначати свій статус при оформленні візи або в будь-які інших документах, необхідних для в'їзду на територію даної країни". На тому ж засіданні Рада директорів Глобального фонду підтвердила зобов'язання ЮНЭЙДС по створенню робочої групи, яка виступить проти обмежень переміщення. Така група була заснована в 2008 році. У неї входять урядові й міжурядові організації, представники громадянського суспільства й співтовариства людей з ВІЛ. Група працює при співголовуванні ЮНЭЙДС і уряду Норвегії. Її ціль - сприяти усуненню ВІЛ-обумовлених обмежень на в'їзд, перебування й проживання. Робота проводиться з урахуванням принципів недискримінації й більш активного залучення людей, що живуть з ВІЛ. До кінця 2008 року робоча група повинна була завершити свою діяльність і надати рекомендації Раді директорів Глобального фонду й Координаційній раді ЮНЭЙДС. 10. Національні організації можуть допомогти усунути обумовлені ВІЛ-інфекцією обмеження на в'їзд, перебування й проживання • Одержуйте інформацію. Довідайтеся, чи є у вашій країні, території або області ВІЛ-обумовлені обмеження на в'їзд, перебування й проживання, і чи застосовують інші країни або області такі обмеження до вас або ваших співгромадян, що в'їжджають в іншу країну. Поцікавтеся в урядів, що підтримують такі обмеження, обґрунтувати їх, а також зробити легкодоступною інформацію про обмеження для подорожуючих і мігрантів. • Відстоюйте свою позицію проти ВІЛ-обумовлених заборон на в'їзд, перебування й проживання. Напишіть лист, відправте повідомлення по електронній пошті або зателефонуйте урядовим чиновникам, від МВС до Президента або Прем'єр-Міністра. Призивайте керівництво своєї країни усунути обмеження, якщо вони є, і виступити проти них на світовому й регіональному рівнях. • Сприяйте дипломатичному втручанню. Призивайте свій уряд захищати громадян з ВІЛ своєї країни, що страждають від обмежень, і вживати дипломатичні заходи стосовно урядів, що впроваджують такі обмеження. • Створюйте суспільні кампанії по підвищенню до рівня поінформованості. Спонукайте до усунення обмежень на в'їзд, перебування й проживання людей з ВІЛ у рамках кампаній, що призивають країни дотримуватися зобов'язань, описаних у Політичній декларації по ВІЛ/СНІДу (2006 року), в якій уряди зобов'язалися усунути всі форми дискримінації людей, що живуть із ВІЛ. Переконайте міжнародні організації контролювати наявність і вплив таких обмежень і забезпечувати всі зусилля для їхнього усунення. • Мобілізуйте своє співтовариство й поєднуйтеся з іншими. Поширюйте інформацію про обмеження на в'їзд, перебування й проживання людей з ВІЛ серед ВІЛ-сервісних організацій, юридичних груп і груп захисту прав людини, мігрантів і профспілок, людей з ВІЛ, ділових кіл і релігійних співтовариств; створюйте об'єднанні стратегії по боротьбі із цією неефективною політикою у вашій країні й за її межами. • Призивайте до розширення масштабів програм боротьби зі СНІДом для мобільних груп населення. Призивайте уряд своєї країни прийняти програми по ВІЛ для мобільних груп населення в ряд національних заходів щодо боротьби з ВІЛ-інфекцією; програми, що є ефективним способом стримування поширення епідемії в умовах мобільності, повинні бути націлені на громадян і негромадян - людей, що в'їжджають, від'їжджають, що й вертаються в країну. Приклади обмежень на в'їзд, перебування й проживання в країнах, територіях і областях Наступні країни, території, області повністю забороняють в'їзд людям з ВІЛ: Бруней- Даруссалам, Ємен, Катар, Китай, ОАЕ, Оман, Судан і США. У п'яти країнах, територіях і областях потрібне підтвердження негативного ВІЛ-статусу, якщо період перебування перевищує певний строк (при строку від 10 до 90 днів): Єгипет, Ірак, Острови Теркс і Кайкос, Сінгапур, а також Туніс. Наступні 29 країн, територій, областей депортують іноземців при виявленні в них ВІЛ: Вірменія, Бахрейн, Бангладеш, Бруней-Даруссалам, Болгарія, Угорщина, Єгипет, Йордан, Ірак, Ємен, Катар, Китай, КНДР (Північна Корея), Кувейт, Малайзия, Молдова, Монголія, ОАЭ, Оман, Республіка Корея (Південна Корея), Російська Федерація, Саудівська Аравія, Сінгапур, Сирія, США, Судан, Таджикистан, Тайвань і Узбекистан. Глобальна база даних по ВІЛ-обумовленим обмеженням на переміщення підтримується International AIDS Society у співробітництві з Deutsche Aids-hilfe і European AIDS Treatment Group. Інформація в базі даних не проходила незалежної перевірки, і її вірогідність і точність не гарантована. Оскільки інформацію, що стосується обмежень по ВІЛ-статусу на в'їзд, перебування й проживання, важко одержати й перевірити. Організатори Глобальної бази вітають виправлення й доповнення, які згодом будуть відбиті в Глобальній базі даних і відновленнях у всіх офіційних документах.