ВІЛ/СНІД та військовослужбовці

Чи велика різниця між військовослужбовцями і цивільним населенням, коли йдеться про СНІД? Військовослужбовці належать до групи населення, що підлягає особливому ризику передачі інфекцій, які передаються статевим шляхом (ІПСШ), включаючи ВІЛ. В мирний час рівень поширеності ІПСШ серед військовослужбовців звичайно в 2-5 разів вищий, ніж серед цивільного населення; в період військових конфліктів ця різниця може зростати до 50 разів і більше. Парадоксально, але на щастя, традиції чіткої організованості і дисципліни дають військовим значні переваги, якщо вони серйозно вирішать спрямувати зусилля на боротьбу з ВІЛ/СНІДом. Порівняльне дослідження моделей сексуальної поведінки, що проводилось нещодавно у Франції, Великобританії і США, показало, що військовослужбовці (як професійні, так і службовці строкової служби) піддаються значно більш високому ризику передачі ВІЛ, ніж особи відповідного віку і статі серед цивільного населення. Аналогічна ситуація спостерігається у збройних силах й інших країн світу. В чому ж причина підвищеного ризику передачі ВІЛ у збройних силах? - Участь у збройних і миротворчих акціях пов`язана з довготривалим перебуванням за межами дому, в результаті чого військовослужбовці шукають можливості скрасити свою одинокість, зняти стрес і задовольнити гострі сексуальні потреби. - Професійні військові традиції скоріш вибачають і заохочують готовність ризикувати. - Більшість військовослужбовців належить до вікової групи, що найбільш піддається ризику передачі ВІЛ – сексуально активні особи у віці від 15 до 24 років. - Нерідко військовослужбовці, які знаходяться у складі миротворчих місій, мають значну кількість вільних коштів, більшу за кошти місцевого населення, що дає їм змогу сплачувати сексуальні послуги. - Самі військовослужбовці та їх табори, включаючи розташування миротворчих сил, привертають до себе увагу робітників комерційного сексу і осіб, зайнятих незаконною торгівлею наркотиками. Поведінка, пов`язана з ризиком Ключовим фактором ризику передачі ІПСШ, і особливо ВІЛ, є кількість сексуальних партнерів. Чим більше у людини сексуальних партнерів, тим вище для неї вірогідність вступити в зв`язок з ким-небудь, хто раніше вже мав контакти з ВІЛ-позитивними особами. Найбільшому ризику піддаються ті, хто шукає партнерів „на одну ніч” або зустрічаються з секс-робітницями, не використовуючи при цьому презервативів. Військовослужбовці в розгорнутих частинах нерідко попадають в ризиковані ситуації. Наприклад, дослідження, проведене серед моряків і морських піхотинців, що перебували продовж п`яти місяців у складі військ з підтримки миру в Камбоджі, показало, що, за показниками, 45% з них мали контакти з робітниками комерційного сексу та іншими представниками місцевого населення. В ході іншого дослідження з`ясувалось, що 10% особового складу військово-морських сил і морської піхоти США інфікувалися різними ІПСШ під час походів в південну і західну Африку, а також Середземномор`я в період з 1989 по 1991 роки. Війни створюють особливо багате підґрунтя для розповсюдження ВІЛ. Мобілізація великої кількості молодих людей (які самі по собі складають групу високого ризику по ІПСШ), практика загроз зґвалтувань, пересування біженців (група з високим ступенем незахищеності) – всі ці фактори збільшують розповсюдження вірусу. Таке положення підсилюється ще й тим, що нерідко в результаті військових дій інфраструктура охорони здоров`я і освіти розпадається, що зводить нанівець спроби мінімізувати розповсюдження ВІЛ під час і після конфліктів. Звичка ризикувати та інші поведінкові фактори Військовослужбовців розглядають як особливу групу не тільки в зв`язку з такими об`єктивними факторами, як їх відносна молодість, але і в силу їх життєвої позиції. Частково ця позиція формується під впливом навмисне насаджуваних в армії принципів, а частково складається під впливом неформальних каналів, - через так звану армійську „культуру”, що має сильну підтримку в армійському середовищі. Наприклад, в ході бойових дій готовність до ризику має дуже важливе значення, однак, поза полем бою вона нерідко спонукає солдата здійснювати невиправдано ризиковані вчинки (секс без презервативів, користування комерційними сексуальними послугами і ін.). Агресивність, шанована як велика мужність, примушує багатьох військовослужбовців іти на численні сексуальні контакти, де вони відчувають себе „завойовниками”. І, на кінець, гордість за приналежність до людей у формі, підсилена зв`язками, що склалися всередині військової частини, може викликати у військовослужбовців спокусу відноситись до цивільних осіб, особливо до жінок, як до об`єкту можливого силового тиску. В ще більшій мірі це стосується військовослужбовців, які звикли до без особистісного, комерційного, або навіть примусового сексу. Життя далеко від звичайного оточення Можливо, найбільш значущим фактором підвищення рівня розповсюдження ВІЛ серед військових, являється практика командирування їх в місця, розташовані далеко від родини і звичного оточення, на термін різної тривалості. Окрім емоційного стресу, який переживає людина, ця практика заохочує звертання за комерційними сексуальними послугами. В результаті запиту, що виникає з боку військових баз і підрозділів, починається зростання місцевої індустрії сексуальних послуг. Одне з основних завдань, яке доведеться вирішувати військовому командуванню, - необхідність переосмислення цього, вже традиційного підходу з позиції охорони здоров`я і соціального захисту, які в рівній мірі заслуговують того, щоб знайти шляхи забезпечення стабільних сімейних стосунків та шлюбів. Чи існують в середовищі військовослужбовців особливо уразливі групи? Найбільш уразливою групою, як в армії, так і поза нею, є молоді, неодружені чоловіки. У молодого новобранця під час звільнення є зазвичай і час і бажання, особливо під тиском ровесників, отримати для себе задоволення в ризикованій пригоді. Однак, окрім цієї, в армії є і інші незахищені групи, на які слід звернути увагу. Ріст кількості жінок, які служать в армії в різних частинах світу, підсилює їх особливу незахищеність по відношенню до ВІЛ та ІПСШ. Жінкам частіше ніж чоловікам, передаються ІПСШ навіть в наслідок одного сексуального контакту, причому у жінок захворювання носять більш безсимптомний характер і важко піддаються діагностиці. Жінки – військовослужбовці часто опиняються в нерівних умовах при обговоренні сексуальних питань, включаючи обговорення використання презервативів. Вони також підпадають під сексуальний тиск, а іноді і відкрите насилля. Для багатьох країн болісним питанням є існування в армії сексуальних стосунків між чоловіками. В деяких випадках сексуальні контакти виникають між чоловіками, які відносять себе до гомосексуалів або бісексуалів. Іноді має місце сексуальне насилля. І, на кінець, чоловіки, які відносять себе до гетеросексуальної групи, можуть експериментувати, вступаючи один з одним в сексуальні контакти (наприклад, в періоди довгої ізольованості від жіночого оточення). Достатньо уваги вивченню цього питання поки що не приділялось, однак, нещодавнє дослідження дозволяє припустити, що явище, можливо, набуло значно більш широкого масштабу, а ніж передбачалось. Який вплив ВІЛ/СНІД може вчинити Вплив на боєздатність Багато країн висловлюють стурбованість в зв`язку з тим, що ВІЛ/СНІД може мати несприятливий вплив на боєготовність армії. В ряді країн з високим рівнем поширення ВІЛ, командування висловлює сумніви в здатності забезпечити за необхідністю швидке розгортання частин, так як все більша кількість військовослужбовців виявляється ураженою інфекцією. Навіть призивання нових рекрутів не забезпечить боєздатність і злагодженість дій, так як вибулі військовослужбовці замінюються новими, що ще не служили до цього разом. Боєготовність знижується і тому, що в результаті СНІДу і опортуністичних інфекцій, армія позбувається досвідчених спеціалістів, що пройшли гарну підготовку. Наслідки для військовослужбовців з ВІЛ і членів їх сімей Окрім хвороб і смертей в результаті СНІДу, найбільш значущим наслідком для військовослужбовців, про яких знають, або хоча б підозрюють, що вони ВІЛ-позитивні, являється неможливість просування по службі, і участі в суспільному житті, особливо в таких суспільствах або місцях роботи, де немає можливості захистити їх від суспільного осуду. Нерідко вони піддаються різним видам дискримінації на роботі і в громадських місцях. Опортуністичні інфекції, такі як туберкульоз або пневмонія, або такі стани як саркома Капоші, можуть не проявляти себе в організмі ВІЛ-позитивної людини протягом багатьох років після первинного інфікування. Виникає серйозний ризик наступної передачі вірусу чоловіку або дружині (а також дітям), партнерам, робітникам комерційного сексу та іншим членам суспільства. Подружжя може передати ВІЛ одне одному або дітям, якщо у вагітної жінки є ВІЛ. Ризик передачі ВІЛ-інфекції цивільному населенню Існування ВІЛ/СНІДу в збройних силах складає загрозу не тільки для військовослужбовців і членів їх сімей, але й для суспільства вцілому. В багатьох країнах значна кількість молодих людей проходить службу в армії, - протягом року або більше, за призивом або, частіше, як добровольці. Це говорить про те, що маса людей, які повертаються до цивільного життя, досить велика, як в кількісному вираженні, так і в плані потенційного впливу на всі соціальні групи. Ризику передачі інфекції статевим шляхом піддаються постійні і випадкові сексуальні партнери, а також робітники комерційного сексу. Крім того, ВІЛ-позитивні військовослужбовці можуть передавати захворювання більш широкому колу осіб при донорському переливанні крові без попереднього обстеження або при спільному використанні ін`єкційних голок, а також стати причиною інфікування медичного персоналу, який працював з їх кров’ю. Які конкретні заходи слід здійснити ? Використовувати можливості профілактики ВІЛ Як уже зазначалось, в багатьох країнах значна кількість молодих людей проходить службу в збройних силах протягом року і довше. З одного боку можна говорити про потенційну загрозу для цивільного населення, якому військовослужбовці можуть передати ВІЛ по закінченню військової служби, а з іншої сторони – про унікальні можливості використовувати притаманну збройним силам дисципліну і організованість для проведення профілактичної і просвітницької роботи з ВІЛ/СНІДу . В деякому сенсі такий підхід ідеально співпадає з духом самої професії, де високо цінується вірність товаришам і традиція офіцерства проявляти піклування про благополуччя своїх підлеглих. З цієї точки зору профілактика ВІЛ і просвітництво не менш важливі, а ніж спасіння пораненого товариша з поля бою або здатність утримати зайняту позицію. Якщо в деяких випадках збройні сили не спішать з розробкою стратегій і реалізацією програм по боротьбі з ВІЛ/СНІДом, то в інших, навпаки, взялись за діло з усією рішучістю і наполегливістю, на яку здатні військові, які опинились перед необхідністю вирішення серйозної і чітко поставленої задачі. Більшість програм направлені на зміну вкоріненої серед багатьох військовослужбовців моделі поведінки, пов`язаної з великим ризиком, серед інших програм здійснюються спроби вивчення факторів, що лежать в основі особливої уразливості військових. В той же час, еволюція міжнародної силової політики, досягнення сучасної військової техніки і суспільні зміни, що відбуваються в країнах, ставлять багато армій перед необхідністю перегляду своєї ролі і задач. Наприклад, участь в таких відносно нових акціях, як підтримка миру, запобігання розповсюдженню наркотиків і ліквідація наслідків стихійних лих, потребують від солдат нових навичок і нового ставлення, які відрізняються від тих, якими керувалися попередні покоління військовослужбовців. Всі ці контекстуальні зміни створюють можливості (і ставлять завдання) зворотної реакції збройних сил на ВІЛ/СНІД.