Розробка вакцини проти ВІЛ

Існує два головні види імунної відповіді. Перша - гуморальна відповідь, яка "покладається" на вироблення антитіл. У випадку з ВІЛ-інфекцією організм виробляє антитіла до вірусу, які приєднуються до gp120, - білку на поверхні вірусу. Ці антитіла можуть запобігти проникненню вірусу в людську клітину. Вони також можуть "помітити" частини вірусу й інфіковані клітини, щоб інші клітини імунної системи змогли їх знищити. Інший тип імунної відповіді - клітинна імунна відповідь, він в основному пов'язаний із стимуляцією Т-лімфоцитів, які розпізнають ВІЛ-інфіковані клітини і вбивають їх. Для інших вірусних інфекцій, ці клітини (клітини Cd8) - ефективний спосіб позбутися від інфікованих клітин. Коли імунна система готова відповісти на білок вірусу, деякі імунні клітини стають так званими "клітинами пам'яті". В цьому випадку, коли організм наступного разу зіткнеться з тим же білком, існуючі клітини пам'яті дозволять імунній системі відразу ж розпізнати й знищити збудника. Ось чому деякими інфекціями можна "перехворіти" лише один раз. Теорія лікувальних вакцин проти ВІЛ Терапевтичні вакцини містять або цілі мертві віруси ВІЛ, або генетично модифіковані фрагменти вірусу. Зараз дослідження направлені на наступні фрагменти вірусу: - gp160, великий білок на поверхні часток ВІЛ; - gp120, білок на поверхні вірусу, за допомогою якого ВІЛ проникає в клітину Cd4; - p24, білок серцевини вірусу; - p17, інший білок серцевини вірусу; - векторна вакцина, де невеликі порції ВІЛ впроваджені в нешкідливі для людського організму віруси. На відміну від інших видів лікування, направлених на імунну систему, терапевтичні вакцини не є імунностимуляторами. Їх мета "націлити" імунну систему проти ВІЛ, і лише проти нього. Хоча у людей з ВІЛ і так присутні білки вірусу в організмі в результаті інфекції, багато вчених передбачають, що їх потрібно "подати" імунній системі певним чином, щоб імунна система змінила свою реакцію на них. Наприклад, якщо людину укусив скажений собака, їй можна допомогти за допомогою вакцини з частками збудника сказу. Безліч лабораторних робіт й досліджень на тваринах вказують на те, що можливо зменшити вірусне навантаження за допомогою терапевтичної імунізації, особливо на ранніх стадіях ВІЛ-інфекції. Існують різні підходи до виготовлення вакцин і впровадження їх в організм. Наприклад, вакцини gp120 були розроблені на основі різних штамів ВІЛ, й до цих пір незрозуміло, чи потрібно використовувати той штам, яким була інфікована конкретна людина, або краще використовувати різні штами, щоб імунна відповідь була ширшою. Створені генетично білки вірусу виробляються в людських клітинах різних типів, що також може відбитися на остаточній подобі вакцини. У різних вакцинах використовуються допоміжні речовини, покликані стимулювати потрібну імунну відповідь. Окрім цього у вакцині можуть використовуватися вектори - інактивовані мікроорганізми, в які частки ВІЛ упроваджуються і таким чином "транспортуються" до імунних клітин. Наприклад, як вектор використовують аденовірус - збудник звичайної застуди. Результати випробувань Деякі потенційні вакцини показали, що вони збільшують рівень антитіл й покращують імунний статус у випробуваннях на тваринах і кліничних випробуваннях на людині. Поки що немає жодної терапевтичної вакцини, яка повністю пройшла всі фази клінічних випробувань, проте декілька вакцин пройшли тестування на людях. Найбільш обнадійливі результати на даний момент були отримані французькими вченими при використанні терапевтичної вакцини ALVAC vcp1433 спільно з Lipo-6t. У їх дослідженні брали участь 70 ВІЛ-позитивних людей, що приймають антиретровірусну терапію з імунним статусом вище 350 клітин і вірусним навантаженням менше 50 копій. В тих з них, кому давали vcp1433 разом з інтерлейкином-2, рідше починало зростати вірусне навантаження після припинення прийому терапії. Здатність vcp1433 контролювати розмноження вірусу говорить про те, що терапевтична вакцинація може стати справжньою підмогою в лікуванні ВІЛ-інфекції. Багато інших досліджень також показали, що терапевтична імунізація може викликати ВІЛ-специфічну імунну відповідь. Два дослідження вакцин на основі gp120 показали, що ВІЛ-специфічну відповідь лімфоцитів вакцина швидше викличе у людини з імунним статусом вище 350 клітин/мл і невизначеним вірусним навантаженням на час вакцинації. Також важно, щоб вакцина була виготовлена на основі штамів вірусу, які вже є у людини. Свого часу стало зрозумілим, що якою б ефективною не була високоактивна антиретровірусна терапія (ВААРТ), вона не здатна знищити вірус в організмі. Цей факт спонукав вчених досліджувати спільне вживання ВААРТ і терапевтичних вакцин. Після презентації доктора Брюса Уолкера на П'ятій конференції з ретровірусів й опортуністичних інфекцій багато вчених спалахнули ідеєю викликати ВІЛ-специфічну відповідь, по аналогії з реакцією імунної системи в так званих нонпрогресорів (людей, в яких протягом багатьох років ВІЛ-інфекція практично ніяк не прогресує). Дослідження експериментальної вакцини "Ремун", яка призначається лише одночасно з антиретровірусною терапією, показали, що у людей, які приймають "Ремун", розвивається дуже сильна ВІЛ-специфічна імунна відповідь, схожа на імунну відповідь нонпрогресорів. Проте, це ще не доводить, що подібна імунна відповідь зможе в майбутньому повністю замінити постійний прийом терапії. Як би там не було, дані про вживання "Ремуна" разом з терапією продовжують збиратися, хоча ряд досліджень і показав його недостатню ефективність. Проте одне з іспанських досліджень показало, що "Ремун" сприяє придушенню вірусного навантаження. Також передбачалося, що для терапевтичної вакцинації можна використовувати інтерлейкин-2 (природна противірусна речовина). Були спроби підсилити дію "Ремуна" за допомогою інтерлейкина-2. Одне з досліджень показало, що у людей, що отримали вакцинацію і згодом приймаючих інтерлейкін-2, імунний статус ставав набагато вищим, хоча і імунна відповідь на ВІЛ у них не змінювалася. Одна з дослідницьких команд протестувала вакцинний "коктейль", що включає вакцину до gp 160 і вектора вакцини Vcp1452 vaccine. Чотирнадцять людей, нещодавно інфікованих ВІЛ, отримували антиретровірусну терапію плюс вакцинний коктейль чотири рази через певні проміжки часу. На жаль, хоча у людей і спостерігалася імунна відповідь, після відміни антиретровірусної терапії їх вірусне навантаження продовжило зростати. Вливання антитіл до ВІЛ (2F5 і 2G12) викликали зниження вірусного навантаження в п'яти з семи пацієнтів, яких лікували так само. Подібні вливання викликали у пацієнтів невелику клітинну імунну відповідь. Іншим підходом в даній області є використання вакцини на основі ДНК. Подібний тип вакцин до будь-якої інфекції є принципово новим в медицині. Їх впроваджують під шкіру спеціальним способом, відмінним від звичайних ін'єкцій. Вчені розраховують, що частки ДНК потраплять в так звані клітини Ларгенганса, і це змусить імунну систему діяти ефективніше. Подібна вакцина під назвою Dermavir випробовувалася на мавпах. Це призвело до зниження вірусного навантаження, причому, вірусне навантаження так і залишилося низьким після скасування лікування. І Dermavir і Ремун здатні приводити до повільнішого зростання вірусного навантаження. Інший препарат, NYVAC (вектор вірусу віспи з білками ВІЛ), був протестований на макаках і показав досить добрі результати в запобіганні розмноженню вірусу після скасування терапії. В світі випробовується декілька різних терапевтичних вакцин, і оцінити їх ефективність можна буде найближчими роками. Можливо, терапевтична вакцинація так і не стане "чарівною пігулкою". Можливо, вона допомагатиме лише нещодавно інфікованим людям. Можливо, вона зможе зробити терапію ефективнішою або допомагатиме людям, чий імунний статус не піднімається навіть при прийомі терапії. Також можливо, що вживання терапії одночасно з вакциною дозволить приймати терапію лише одним курсом, після чого вірусне навантаження так і залишиться неможливим для визначення. У будь-якому випадку, терапевтичні вакцини можуть стати важливим інструментом в збереженні здоров'я людей, що живуть з ВІЛ, вже найближчим часом.